Питання авторського права при розробці й експлуатації геоінформаційних систем і продуктів

не стільки систематизоване знання , скільки "незнання" того, як вирішити задачу. Тому найчастіше завдання на програмування не є інтелектуальною власністю, особливо якщо в ньому присутні загальні вираження типу "точніше обробляти", "підвищувати якість і надійність" і т.п. Виникнення авторського права регулюється статтею 9 Закону. Згідно п. 1, авторське право на добуток науки, літератури і мистецтва виникає в силу факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не потребує реєстрації добутку, іншого спеціального оформлення добутку чи дотримання яких-небудь формальностей.

Для визначення виняткових авторських прав його власник вправі використовувати знак охорони авторського права, що міститься на кожнім екземплярі добутку і складається з трьох елементів:

• латинської букви "С" в окружності;
• імені (найменування) власника виняткових авторських прав;
• року першого опублікування добутку.

При розробці програмного забезпечення для закріплення авторських прав можлива реєстрація програми. В даний час на відміну від положень, що існували в СРСР, будь-який програміст може в приватному порядку зареєструвати свою програму в Російському агентстві по правовій охороні програм для ЕОМ. Правда, ця процедура вимагає сплати мита, але сума її поки чисто символічна: 2 карбованці за подачу заявки, 80 коп. за внесення до Реєстру програм, 80 коп. за видачу свідчення, 50 коп. за публікацію про реєстрацію.

Великий інтерес представляють питання авторського права при виконанні службових обов'язків чи службових завданнь. Найчастіше керівники ігнорують права виконавців, посилаючись на те, що робота виконувалася в порядку службового доручення, а виконавець одержував за це зарплату. Стаття 14 "Авторське право на службові добутки" Закону регулює відносини між роботодавцем і виконавцем, і говорить:

1. Авторське право на добуток, створений у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання роботодавця (службовий добуток), належить автору службового добутку.

2. Виключні права на використання службового добутку належать людині, з якою автор знаходитьсяться в трудових відносинах (роботодавцю), якщо в договорі між ним і автором не передбачене інше. Розмір авторської винагороди за кожен вид використання службового добутку і порядок його виплати встановлюються договором між автором і роботодавцем.

3. Роботодавець вправі при будь-якім використанні службового добутку указувати своє найменування або вимагати такої вказівки.

4. На створення в порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання роботодавця енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних і триваючих збірників наукових праць, газет, журналів і інших періодичних видань (п. 2 статті 11 дійсного Закону) положення дійсної статті не поширюються.

При підготовці наукових публікацій, звітів, брошур і монографій виникає питання авторства і співавторства, а також правомочності використання чи посилання на чужі праці. Почнемо з останнього. Стаття 19 "Використання добутку без згоди автора і без виплати авторської винагороди" Закону визначає, що без згоди автора і без виплати авторської винагороди, але з обов'язковою вказівкою імені автора, добуток якого використовується, і джерела запозичення допускається: - цитування в оригіналі й у перекладі в наукових, дослідницьких, полемічних, критичних і інформаційних цілях із правомірно обнародуваних добутків в обсязі, виправданому метою цитування, включаючи відтворення уривків з газетних і журнальних статей у формі оглядів печатки.

При виконанні спільних робіт виникає проблема співавторства. Вона регулюється статтею 10 Закону. Зокрема, з її випливає:

1. Авторське право на добуток, створений спільною творчою працею двох чи більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно незалежно від того, чи утворить такий добуток одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з який має самостійне значення. Частина добутку визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього добутку. Кожний зі співавторів вправі використовувати створену їм частина добутку, що має самостійне значення, за своїм розсудом, якщо інше не передбачено угодою між ними.

2. Право на використання добутку в цілому